9 клас 05.02.2024 Технології оздоблення виробів з деревини. Виготовлення фоторамки

9 клас 05.02.2024

ТЕМА: Технології оздоблення виробів з деревини. Виготовлення фоторамки

На першому уроці ви познайомитеся з теоретичним матеріалом, який допоможе виконати практичну роботу.

Читайте, запам’ятовуйте, використовуйте у роботі!

Вступна частина

Техніка оздоблення має багатовікову історію. Предмети з деревини, виготовлені ще близько 2000 років до нашої ери у Стародавньому Єгипті, вже були прикрашені різьбленням та інкрустацією. У ту епоху для оздоблення застосовували лаки і фарби, причому виготовляли їх з яєчного білка, воску, природних смол. Такі лаки «консервували» вироби, завдяки чому вони й дійшли до наших часів.

Українські майстри здавна застосовували різноманітні техніки оздоблення, які не лише прикрашали виріб, а й робили його довговічним. Наприклад, щоб дерев’яний посуд не розтріскався і краще утримував рідину, його проварювали у натуральній лляній олії.

Естетичний вигляд готового виробу з деревини має велике значення, адже така річ є привабливішою і конкурентоспроможна на ринку. Тому, перш ніж виготовити дерев’яні вироби, добре обмірковують не лише їх форму і конструкцію, а й колір та спосіб оздоблення.

Більшість металів та їх сплавів є досить міцними і лише при нагріванні стають пластичними і придатними для механічної обробки. Вироби з металу можна відливати, кувати, із жерсті – карбувати рельєфні зображення, виготовляти посуд та ін. Ювелірні вироби з металу завжди були в Україні популярними прикрасами церков, книг, житла, жіночої й чоловічої одежі та ін. А будучи до XVIII століття доступними фактично лише заможним людям, металеві вироби перетворювались на знак престижу і багатства.

Оздоблення – складний процес, що потребує ретельного виконання певних операцій і дотримання технологічних норм і правил.

Художнє оздоблення деревини – це різьба по дереву, інкрустація, випалювання, розпис. Таке оздоблення надає виробам гарного зовнішнього вигляду. Застосовується при виготовленні меблів, шкатулок, сувенірів, дитячих іграшок, дерев'яного посуду.

Історія виникнення технології оздоблення виробів з деревини та металу

Художня обробка дерева була вже добре розвинена за часів Русі. Відомо, що вже у І тис. н. е. дерево широко використовувалося в будівництві міст і сіл, князівських палаців і фортець. Серед ремісничих професій існували теслярі, ложкарі, бондарі, різьбярі та ін. Техніка обробки дерева була доволі різноманітна: видовбування, вирізування, розпис, випалювання тощо. Одна з найдавніших технік – видовбування – використовувалася для виготовлення побутових речей: посуду, корит, човнів. Художні твори з дерева посідають належне місце в колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва.

В Україні існувало багато видів художнього різьблення – площинне, рельєфне, кругле, наскрізне, але в кожному регіоні воно мало свою специфіку.

У площинному різьбленні, що має більш давнє походження, переважають геометричні елементи – розетка, ромб, коло, хрест тощо.

Фіто-, зоо-, антропоморфні образи вирішували частіше в техніці рельєфної та круглої різьби.

Раритетними пам’ятками є різьблений хрест 1576 р. з с. Іваничі Володимир-Волинського пов. Волинської губ., скульптура Архангела Михаїла, колонки від іконостасів, свічники, хрести, ікона св. Пантелеймона та цехова скринька ХVIII ст.

Окрасою є твори, виготовлені в західних регіонах України, зокрема на Гуцульщині, які датуються другою половиною ХІХ – ХХ ст. Гуцульські майстри виробили власний художній стиль: площинну “суху” або “чисту” різьбу, яку іноді поєднували з іншою технікою, наприклад інкрустацією кісткою, перламутром, бісером, металом. Для прикрашання предметів використовували також контурне різьблення – “ритування”. Прикладом може бути оздоблення гуцульських скринь.

Найвагоміший внесок у розвиток різьбярства Гуцульщини в другій половині ХІХ ст. зробив Юрій Шкрібляк – майстер із с. Яворів (нині Івано-Франківська обл.). Його творчість стала взірцем для наступних поколінь – синів і онуків майстра.

Оригінальним є лемківське різьблення рослинного характеру. Ажурно-рельєфним орнаментом, що складався з листя, квітів, плодів, декорували тарелі, хлібниці тощо.

На Поліссі існувала традиція прикрашати вироби з дерева не тільки різьбленням, а й інкрустацією соломкою. Зберіг і розвинув традицію цього мистецтва народний художник України Олександр Саєнко родом із Борзни Чернігівської обл.

На Лівобережній Україні, тобто на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, поширилася плоска тригранновиїмчаста різьба. Зразки виробів ХІХ–ХХ ст. саме з таким різьбленням у великій кількості представлено в збірці музею.

Розмаїття декору з зображеннями церков і Голгофського хреста в оточенні геометричного орнаменту вирізняють божниці, що слугували поличками для хатніх ікон.

Пластичністю форм, гармонійно підкреслених різьбленим декором, позначений дерев’яний посуд: сільнички, корячки, миски, ложки тощо, який мав не тільки ужиткове призначення, а й обрядове.

Прагнення різьбярів зробити вироби потрібними та зручними в користуванні, а також естетично привабливими демонструють майстри у знаряддях праці (рублі, прачі) та деталях транспортних засобів (ярма, дуги, люшні, насади та задки до саней і возів).

Наприкінці ХІХ ст. і до 40-х років ХХ ст. у творчості українських народних майстрів і професійних художників спостерігається вплив стилю модерн. В цей час відбулося осмислення новітніх ідей, які знайшли втілення у поширенні нових форм і образів.

До цієї групи належать мальовані весільні скрині, мисники, шафи, полиці, посуд XVIII–XIX ст., що були невід’ємною складовою селянського інтер’єру майже до середини ХХ ст. на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, Катеринославщині, Поділлі.

Скрині займали особливе місце в хаті. Вони мали не тільки ужиткове призначення (в них зберігали посаг), а й художньо-декоративну та обрядово-ритуальну функцію.

Численною групою творів є посуд, декорований розписом: миски, тарілки, таці з рослинним орнаментом. На деяких виробах трапляються зображення людини або натюрморти з овочів і риби, вдало закомпоновані у круглі чи хрестоподібні форми предметів.

Кращі пам’ятки з дерева, що збереглися до нашого часу, свідчать про гармонію доцільності та краси. Різьбярі прагнули досягнути досконалості й пластичності форм предметів, а також довершеності й неповторності декору.

Рис.1.Дерев’яні вироби – знахідки археологів засвідчують давнє походження оздоблювальних технік і їх художню цінність: а – дерев’яні статуетки вельмож; б – футляр для люстерка з гробниці Тутанхамона; в – крісло цариці Сіт-Амон

Рис.2. В оздобленні дерев’яних речей збереглись художні традиції українських майстрів: а - скриня; б - різьблена ложка; в - булава гетьмана

Технологічний етап оздоблення виробу(фоторамки).

Узагальнено всі види оздоблення можна поділити на такі: прозоре, непрозоре та художнє.

До прозорих видів оздоблення відносять лакування.

Прозоре лакування називають розчин плівкоутворюючих речовин в органічних розчинниках або воді, що після висихання утворює тверду прозору однорідну плівку.

Головною метою прозорого лакування є збереження та виявлення природної текстури та кольору деревини.

Непрозорі способи оздоблення деревини (фарбування) застосовують для виробів з деревини, котра не має гарної текстури (тополя, липа) або коли на поверхні матеріалу помітні значні недоліки (сучки, тріщини та сколи), хоча можливе використання непрозорого покриття поверхні виробу із цінних порід деревини, якщо хочуть досягти певного художнього чи стилістичного рішення.

Непрозоре оздоблення деревини фарбами та емалями виконують по зашпакльованій та заґрунтованій поверхні.

Шпаклювання – технологічна операція, пов'язана із замазуванням тріщин та сучків пастоподібною масою (шпаклівкою) за допомогою шпателя.

Шпатель – гумова, дерев'яна, пластмасова або сталева пластина з ручкою.

Ґрунтування – технологічна операція, пов'язана з покриттям виробу розрідженими сумішами оліфи або лаків (ґрунтовками).

Для непрозорого оздоблення виробів з деревини частіше за все використовують масляні або емалеві фарби.

Масляні фарби – це суміш пігментів (барвників) з оліфою (прозорою рідиною на основі рослинних масел).

Емалеві фарби – це суміш пігментів (барвників) та лаків.

До художнього оздоблення виробів з деревинних матеріалів відносять також випалювання та розпис.

Випалювання – нанесення на ретельно відшліфовану поверхню фанери або ДВП малюнка, шляхом зміни кольору деревини за рахунок її горіння в місцях торкання до неї розжареного пера випалювача.

Випалювач – електричний прилад з ручкою, у якій зафіксовано нагрівальний елемент.

Розпис фарбами виконують по відшліфованій та заґрунтованій поверхні художніми пензликами з натуральним або штучним ворсом.

Для розпису треба використовувати укриваючі види фарб.

Укриваюча здатність – це здатність фарби при нанесенні її тонким рівномірним шаром на поверхню виробу робити невидимими кольори, розташовані під нею.

До фарб з гарною укриваючою властивістю належать гуаш та акрилові і темперні художні фарби.

Лакофарбові покриття наносять на виріб для того, щоб надати йому та окремим деталям гарного зовнішнього вигляду та для захисту поверхні виробу від зовнішніх впливів (вологи, пилу, бруду).

Послідовність виконання операцій під час оздоблення виробів лакофарбовими покриттями:

Лакування виробу

	Прозоре лакування		Непрозоре лакування
1	Попередня обробка (зачищення, шліфування)	1	Попередня обробка (зачищення, шліфування)
2	Ґрунтування	2	Ґрунтування
3	Лакування 1	3	Шпаклювання
4	Проміжне шліфування	4	Проміжне шліфування
5	Лакування 2	5	Фарбування 1
		6	Проміжне шліфування
		7	Фарбування 2

Для виконання практичної роботи вам слід приготувати матеріал: фанеру( або картон), ножиці, лобзик, наждачний папір, клей, фарби(або інший оздоблювальний матеріал: мушлі, камінці, ґудзики тощо). Рекомендую для зразка декілька фото рамок, виготовлені власноруч. Інтернет вам в допомогу!