10 кл. 22.10.2024 Збройні сили Української Народної Республіки (1917-1922 рр.).

 

10 клас 22.10.2024

ТЕМА: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА.

Збройні сили Української Народної Республіки (1917-1922 рр.).

I. Вивчення нового матеріалу

    Кінець XIX - початок XX ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух, що свідчило про його зв'язок із традиціями січового козацтва. Січовий стрілецький рух об'єднував у свої товариства ("Січ", "Сокіл" та ін.) радикально налаштованих селян, інтелігенцію, пізніше - студентську й учнівську молодь (зокрема, пластунів - членів дитячих таємних гуртків "Пласт"). Першу "Січ" заснував Кирило Трильовський ("січовий батько") в с. Завалля Снятинського повіту 5 травня 1900 р. Далі "Січі" були створені в Коломийському і Городенківському повітах, поширилися у Галичині та Буковині. У 1911 р. Іван Чмола створив перший гурток "Пласту" з учнів шкіл і гімназій Львова.

    Члени "Січі" й "Пласту" об'єднувались у курені, сотні, чоти, гурти. Керівництво ними здійснювала виборна старшина: курінний, суддя, писар, скарбник. Товариства навчали своїх членів військового ремесла, теоретичних військових положень, організовували вишколи, тренувальні стрільби.

    З початком Першої світової війни Головна Українська Рада Стрілецтва проголосила "Звернення до українського народу", в якому закликала громадськість об'єднатися під жовто-блакитним прапором Українського Січового Стрілецтва (УСС) для збройної боротьби з царською Росією за визволення України. Розпочалося створення легіону Українських січових стрільців на засадах офіційних збройних сил. У вересні 1914 р. з дозволу австрійського уряду Легіон з 2500 добровольців прийняв присягу на вірність Україні. Австрійське командування скеровувало легіон УСС на найскладніші ділянки фронту. Високий героїзм виявили стрільці в боях за Маківку, Галич, Бережани, Лисоню.

 О. Ком'яхов. Вояк легіону Українських січових стрільців, Карпати, 1915-1916 рр.

    Будучи штатним підрозділом австро-угорської армії, легіон УСС був озброєний австрійською зброєю. Основним зразком озброєння стала гвинтівка Манліхера з багнетом. У боях також використовували пістолети, станкові кулемети Шварлозе та ручні гранати. Легіон діяв чотири роки.

    Українські січові стрільці були однією з найкращих формацій української армії, що стала основою для відновлення військових традицій, зростання українського патріотизму, створення військової термінології, військового фольклору, пісні й музики, для утвердження форми українського однострою.

    Навесні 1917 р. розпочався новий етап у розвитку української військової організації. Єдиної загальнодержавної політики щодо військового будівництва не було, що суттєво гальмувало розвиток українського військового руху. На уламках імперій поставали нові держави. На фоні національного піднесення розпочався військовий рух, виникали стихійні військові підрозділи. Таким чином станом на 1918 р. проголошена Українська Народна Республіка зібрала під своїми прапорами до 60 тис. війська, а у 1919 р. його кількість зросла до 300 тис.

    У кінці 1917 р. Центральній Раді, яка мала близько 100 тис. солдатів у тилових гарнізонах і ще більше в українізованих частинах діючої армії, не вдалося об'єднати їх під загальним командуванням та використати для захисту України. У грудні 1917 р. - лютому 1918 р. майже вся територія України вперше була окупована більшовицькими військами.

    У військах УНР були різні роди військ - піхота, кавалерія, гарматні підрозділи, залізничні з панцирними поїздами, панцерні з першими броньованими автомобілями, флот на Чорному морі, авіаційні та допоміжні військові формування.

    29 квітня 1918 р. внаслідок гетьманського перевороту замість УНР постала Українська Держава на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. Більшість військових частин, що залишилися в "спадок" від УНР, були розформовані. Натомість розпочалося формування кадрованих частин, що мали стати основою для розгортання Війська Української Держави. Для перетворення цих частин у регулярне військо потрібно було провести військовий призов.

    Однак внаслідок швидкого падіння режиму Скоропадського він не відбувся. Наприкінці осені 1918 р. чисельність гетьманської армії становила близько 65 тис. чол.

    У листопаді 1918 р. починається антигетьманське повстання під проводом Директорії УНР, головною ударною силою якого були Окремий загін Січових стрільців (згодом Корпус) та Запорізький корпус. Колишні гетьманські частини та деякі новоутворені підрозділи втратили військову дисципліну та боєздатність, що породило отаманщину та анархію в державі. Цим скористалася більшовицька Росія, розпочавши свою чергову агресію проти УНР. Навесні 1919 р. влада Директорії поширювалась лише на декілька повітів Поділля і Волині. Така сама доля спіткала й українське військо: у строю залишилось лише 20 тис. багнетів і шабель.

Мал.2 О. Ком'яхов. Вояк Галицької армії, друга половина літа - осінь 1919 р.

    1 листопада 1918 р. у Галичині утворилася Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) з власними збройними силами - Українською галицькою армією (УГА). Протягом листопада 1918 р. - червня 1919 р. УГА провела кілька блискучих операцій проти польського війська. В цей час бойові частини УГА нараховували до 45 тис. багнетів та понад 2500 шабель. Але несприятливі воєнно-політичні фактори призвели до її поразки.

    У липні 1919 р. дієва армія УНР та УГА об'єднались і майже 100-тисячна українська армія розпочала наступ на Київ. Наприкінці літа - восени 1919 р. українські вояки героїчно та самовіддано відстоювали у численних боях українську державність. Але становище було не на їхню користь - окрім більшовицьких та польських військ українці були змушені протистояти ще й білогвардійцям. Упродовж весни 1920 р. - осені 1921 р. та наступних кількох років підрозділи української армії продовжували бої, проте досягти перелому в боротьбі за незалежність України не вдалося.

    До українського збройного формування у 1917-1921 рр. входили такі роди війська: піхота, кіннота, артилерія,технічне військо (саперні, зв'язкові, автомобільні, автопанцерні, залізничні частини та панцерні (броньові) потяги) та авіація.

    Піхота була найчисельнішим родом військ. За оцінками сучасників, українська піхота була кращою в наступі, ніж у обороні, адже ніколи не мала забагато набоїв. У наступі вона дуже часто здобувала ворожі позиції атакою на багнети.

    Основною бойовою одиницею піхоти був полк (бригада), який складався зі штабу, трьох піших куренів, гарматної батареї, розвідувальної, зв'язкової, саперної, санітарної чот, полкової обозної валки та полкового оркестру. Починаючи з 1919 р. базовим тактичним з'єднанням в українській піхоті стає стрілецька дивізія.

    Кіннота в українських військових формаціях не мала такого значення, як піхота. Кінні підрозділи були розпорошені між піхотними формаціями і ніколи не утворювали великих з'єднань, що могли діяти самостійно.

    Артилерія була найкращою частиною українського війська. Часто вона випереджала піхоту в наступі, знищуючи противника вогнем зі своїх гармат, а у відвороті відступала останньою, стримуючи надто сильний натиск ворога.

    Українська авіація на своєму озброєнні мала лише старі літаки російської та австрійської армій. Застарілість конструкцій, відсутність фахівців та пального не дали українській авіації значно вплинути на хід бойових дій. Пілоти виконували головним чином функції розвідки та зв'язку.

    Українська кіннота воювала шаблями та пістолетами. Широко застосовували й ручні гранати. Деякі частини мали на озброєнні кавалерійські піки. Основною автоматичною зброєю піхоти й кінноти були станкові та ручні кулемети.

    Бойові дії українських військ проти своїх противників велися, як правило, вздовж залізниці за важливі вузлові станції і характеризувалися надзвичайною рухливістю та швидким маневруванням невеликими підрозділами на великій території.

    Артилерійські батареї та окремі гармати розташовувались у глибині бойових порядків у готовності вести вогонь прямим наведенням чи з закритих позицій. А піхота мала завдання прикрити артилерію, забезпечивши її захист від атак противника.

    Основною оперативно-тактичною одиницею в структурі УГА запровадили піхотну бригаду, насичену кіннотою, артилерією, технічними родами військ. В УГА були засновані гарматні полки, кінні й панцирні частини, підрозділи зв'язку, саперів, санітарні, інтендантські, залізничні, обозництво та інші допоміжні формації.

    Тривалий період повоєнних революційних подій і військова боротьба українців від армій УНР та УГА до існування повстанських загонів Холодноярської республіки, Волинської повстанської армії, загонів Нестора Махно та Чорного Ворона, Степового-Блакитного та Марусі Бессарабової, Андрія та Степана Блажевських та ще багатьох отаманів українських козацьких формувань на теренах окупованої більшовиками України вирізьбив у історії нашого війська багато героїчних постатей. Усім відомі герої-крутянці: Симон Петлюра, Євген Коновалець, Кирило Трильовський, Михайло Волошин, Дмитро Вітовський, Мирон Тарнавський, Юрій Тютюнник, Борис Хрещатицький та інші герої військових битв початку XX ст.

    Важливими рисами тактики українських військ у обороні були завзятість, витривалість, висока маневрова діяльність. Кількісному та технічному переважанню противника українські вояки протиставляли ініціативу, активність, самозречення та масовий героїзм.

    Протягом 1917-1921 рр. Україна та її військові формування постійно протистояли агресії більшовицької Росії (грудень 1917 р. - квітень 1918 р., грудень 1918 р. - жовтень 1919 р., березень - листопад 1920 р.), воювали проти білогвардійців (грудень 1918 р. - січень 1920 р.), боролися з поляками за західноукраїнські землі (листопад 1918 р. - липень 1919 р.).

    Загалом УГА виявилася найчисельнішою і національно сконсолідованою українською військовою формацією першої половини XX ст., яка без втручання Антанти мала всі можливості відстояти суверенітет молодої Української держави і від Польщі, і від більшовицької Росії.

    Окремим періодом варто виділити часовий проміжок розвитку військової справи на західноукраїнських землях (1921-1939). Досвід, отриманий на полях війни, став у нагоді українцям у період збройної підпільної боротьби, яка розгорнулась на окупованих українських територіях. Але військовий комунізм аж у 1931 р. придушив опір останніх повстанських загонів на територіях, окупованих більшовицькою владою. Припинили своє існування створені більшовиками з обманутих комуністичною пропагандою українських військових дивізія так званого Червоного Козацтва, полк імені Богуна та Таращанський полк, кавалерійські частини Котовського, Ворошилова та інших червоних командирів-українців.

    І лише на Західній Україні, яка перебувала під владою Польщі, набували знань і досвіду майбутні командири українських військових формувань Другої світової війни.

    30 липня 1920 р. у Празі відбувся з'їзд українців-військовиків, на якому під керівництвом командира Січових стрільців полковника Євгена Коновальця була створена Українська Військова Організація (УВО). На конгресі представників націоналістичних організацій, що відбувся у Відні з 27 січня по 3 лютого 1929 р., завдяки об'єднанню УВО та націоналістичних студентських організацій було створено Організацію українських націоналістів (керівник - Євген Коновалець), яка очолювала український політичний рух, що ставив собі за мету встановлення незалежної Української держави.

    ОУН була підпільною організацією і мала чітко централізовану структуру. Членами ОУН були переважно студенти та молодь. ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на "свої власні сили". ОУН сприйняла збройну боротьбу як політичне знаряддя проти зовнішніх і внутрішніх ворогів.

    Радянський режим був стурбований наростанням активності ОУН і організував вбивство її лідера Євгена Коновальця у Роттердамі в 1938 р. А найвідомішого керівника ОУН Степана Бандеру спочатку польська окупаційна влада засудила до смертної кари, потім німецький окупаційний режим - до концтаборів. Справу завершили агенти радянських спецслужб, які надіслали професійного вбивцю. Провідника ОУН убив 15 жовтня 1959 р. агент КДБ Б. Сташинський пострілами зі спеціального пістолета з отрутою, яку складно було ідентифікувати.

II. Питання для закріплення

1. Що гальмувало розвиток українського військового руху?

2. Коли об'єднались армія УНР та УГА?

3.Яка основна оперативно-тактична одиниця була в структурі УГА?

III. Домашнє завдання.

Опрацювати теоретичний матеріал.