9 клас 08.05.2025 Український етнічний стиль
9 клас 08.05.2025
ТЕМА: Український етнічний стиль (синхронно).
I. Актуалізація опорних знань
1. Як можна визначити декоративно-ужиткове мистецтво та в чому його головні особливості?
2. Які види декоративно-ужиткового мистецтва вам відомі?
II. Вивчення нового матеріалу
Із історії виникнення українського етнічного стилю
Історія становлення українського етнічного стилю налічує багато століть. Він формувався під впливом соціальних і культурних змін упродовж усієї історії нашої держави. Джерелом української етніки були традиційні цінності народу, до яких поступово додавалися культурні надбання різних часів. На початку та впродовж XIX століття в результаті просвітницької та громадської діяльності видатних українців І. Котляревського, І. Франка, М. Заньковецької, родини Косач-Драгоманових, до якої належала Л. Українка, формувався інтерес до побуту, звичаїв українського народу (мал.1). Предмети народного мистецтва або речі, виконані в етнічному стилі, знаходили своє місце в побуті української інтелігенції.
Поступово традиційний народний стиль потрапляв у міський інтер'єр у вигляді орнаментів, кольорів, форм звичайних предметів побуту.
Мал. 1. Портрети видатних українців у народному одязі: а — Олена Пчілка; б — Леся Українка; в — Ольга Косач-Кривинюк; г — Іван Франко
Мал. 2. Вироби сучасних дизайнерів в українському етнічному стилі
Панно з деревини Українська традиційна вишивка
Сучасна косівська кераміка, в інтер'єрі
На початку XX століття відбулися зміни в українському народному одязі. Традиційну сорочку поєднували з європейським костюмом. Відомим любителем такого вбрання був Іван Франко, який носив вишиту сорочку з піджаком.
Сучасне вбрання, виконане в українському етностилі, не тільки несе частку нашої стародавньої культури, а й набуває символічного й патріотичного змісту. Дизайнери поєднують український стиль із сучасними трендами. Шанувальниками етностилю в Україні стали чудові майстри: львів'янка Оксана Караванська (мал.2, а), вінничанка Людмила Бушинська (мал.2, б). Також у цьому стилі виготовляють одяг ательє-бутік «Отаман» (мал.2, в), київські майстерні-студії «Шляхетний одяг», «Треті півні» (мал. 2, г), «Ладосвіт» та багато інших.
Український народний стиль сьогодні є важливою складовою проектної роботи архітектурних майстерень, дизайну автомобілів, телефонів, рекламних повідомлень і ще великої кількості інших речей (мал.3).
Національний костюм
Разом з мовою, фольклором народний костюм є визначальним чинником, що вирізняє нас із-поміж інших народів. Він зберігає традиційні основи, має чіткі композиційно-колористичні закономірності та принципи формотворення.
Загальні спільні художні ознаки українського національного вбрання виявляються:
- у подібності виготовлення матеріалів ручним способом;
- принципах крою й поєднання частин в єдине ціле;
- колориті всієї композиції одягу, виготовленого відповідно до статі, віку, соціального положення, функціонального призначення.
Регіональна належність українського костюма відображена символами, технікою вишивання, колірною гамою ниток.
Залежно від пори року вбрання поділяли на літнє (мал. 4, а) й зимове (мал. 4, б). Через природно-кліматичні особливості місцевості одяг мешканців лісової смуги Полісся відрізнявся від одягу горян — гуцулів, бойків, лемків і від одягу жителів лісостепових Поділля, Наддністрянщини, Слобідської України або степових земель Запоріжжя та Бессарабії.
Також вбрання було святковим (повний стрій) і буденним.
Основою національного вбрання вважають повний святковий стрій.
Регіональні ознаки українського етнічного стилю одягу
Важливим в українському костюмі є його комплексність. Основними компонентами є натільний, поясний, нагрудний і верхній одяг. До комплексу також належали головні убори, пояс, прикраси, взуття. Кожний з компонентів виконував певне функціональне призначення, відрізнявся матеріалом, конструкцією, орнаментально-колористичним рішенням, оздобленням, а також способом носіння.
Народні традиції вимагали поділу одягу для дорослого населення за статевою ознакою.
Типи крою одягу та матеріали давали можливість конструювати фасони, що визначали фігуру тільки в загальних рисах. Існували базові силуети, які традиційно були прямокутними або трикутними.
Український жіночий костюм за силуетом має ознаки підкресленої жіночності, що виражена в його припасованості до фігури. Для підкреслення пропорції фігури використовували пояс на талії (мал.5, а, б) або крій елементів нагрудного одягу. Прикрашали керсетку аплікацією та нашивками зі шнурів (мал. 6, а). Великий виріз горловини давав можливість демонструвати декоративні прикраси, які носили поверх натільної сорочки (мал. 6, б, в).
Мал. 5. Конструкційні особливості жіночого українського костюма
Мал. 6. Особливості декорування керсетки
Елементи чоловічого костюма підкреслювали значно менше й не прагнули зміни зорового сприйняття пропорцій та об'єму тіла чоловіків.
Спеціального дитячого одягу в українців не було. Одяг дітей відрізнявся від дорослого лише розмірами та майже не поділявся за статевою ознакою. Діти до шести років (і хлопчики, і дівчатка) одягали лише сорочку як натільний і нагрудний одяг. У ході дорослішання відбувалося збільшення елементів одягу.
Український національний костюм має свої особливості та відмінності залежно від регіону. Одяг мешканців Полісся, Слобожанщини, Наддніпрянщини або Карпат має характерні відмінності в силуеті, крої, колірних рішеннях і способах носіння.
Мал. 7. Типи сорочок: а — без коміра; б — з коміром
Жіноча сорочка
Сорочки Лівобережжя та Київщини були без коміра, лише з вузенькою обшивкою або тасьмою по краю зібраного на нитку полотна навколо вирізу для шиї (мал. 7, а). На території Правобережжя (крім Київщини) крій різнився: був зі стоячим або відкладним коміром (мал.7, б).
Незалежно від наявності коміра жіночі сорочки шили з розрізом посередині грудей. У лівобережній сорочці пазуху не вишивали, а в правобережній майже завжди була вишита.
В усіх українських жіночих сорочках рукава широкі й довгі: зазвичай ширина рукава дорівнює двом третинам від довжини (мал. 8). На Правобережжі рукава шили з манжетами та з оборкою біля зап'ястка.
Мал.8. Рукави українських сорочок
Вишивка
Колір і фактура саморобного лляного чи конопляного полотна або купленого білого бавовняного були виразним тлом для орнаменту. Орнаменти українських сорочок виконували технікою ткацтва та різноманітними техніками вишивки.
На Правобережжі, у західних та північних районах традиційною була вишивка геометричних орнаментів технікою занизування та заволікання, що імітують ткацтво (мал.9, а). Поширеними були різні види лічильної гладі. На Лівобережжі надавали перевагу прямій та косій гладі (лиштві). На Полтавщині ці види гладі поєднували ще з ажурною технікою вирізування (мал.9, б), на Чернігівщині — з виколюванням (мал.9, в). До ажурних швів належить і мережка. Нею оздоблювали подоли сорочок у вигляді так званого прутика, створювали складні розшивки — змережування (мал.9, г), які з'єднували різні деталі крою.
Мал.9. Види технік вишивання українських сорочок
Розташування орнаменту мало естетичну й оберегову функцію, тому його розміщували на елементах одягу, які відкривали доступ до тіла: горловині, нагрудній частині, подолі та низу рукавів.
Жіночий поясний одяг
В українському жіночому народному костюмі майже до XX століття зберігся поширений іще в Київській Русі вид поясного одягу, який складався з одного (дерга, обгортка) або двох (запаска, плахта) незшитих шматків тканини, закріплених на талії. Усе це підперізували крайкою (тканим поясом). Святковим варіантом поясного одягу була плахта.
Запаска
Запаска — це чотирикутний шматок вовняної тканини із зав'язками на верхніх кутах (мал.1). Запаски одягали по дві разом: одну — спереду, а другу — ззаду. З боків, де сходилися краї запасок, було трохи видно сорочку. Запаска могла бути й одним суцільним шматком тканини, яким обгортали стан так, щоб кінці його сходилися спереду. Поверх такої запаски одягали інший шматок тканини — попередницю, їх разом підперізували крайкою.
Мал. 10. Запаски та способи їх носіння
Плахта
Плахтову тканину ткали з орнаментом або вишивали яскраві візерунки на готовій дорогій тканині: шовку, парчі, вовні. Плахта складалася з двох полотнищ (гривок) півтора-два метри завдовжки, що зшивалися приблизно наполовину або на дві третини, після чого перегинались удвоє так, щоб зшита частина охоплювала фігуру ззаду, а незшиті крила (криси) вільно звисали по боках. Як і запаску, плахту закріплювали поясом, під який іноді підтикали передні кути крил плахти. Іззаду крила розходилися і з-під них було видно частину зшитої половини плахти.
Спідниця
Спідниці були поширені по всій території України, але мали різні місцеві назви, а також особливості колірного й орнаментального вирішення (мал.11).
Андарак — спідниця Чернігівщини з вовняної або напіввовняної саморобної тканини, переважно червоного кольору, яку шили з 3-4 полотен (завширшки 50-75 см). Прикрасою низу була широка смуга тканого малюнка або вишивка. Андараком називали й спідницю зі смугастої тканини, що була поширена на півночі Київщини.
Спідницю-літник носили на півночі Київщини. Її шили з грубої саморобної вовняної або полотняної тканини з малюнком у горизонтальну або вертикальну смугу яскравих кольорів.
У центральних районах України носили спідниці, прикрашені вибійчастим малюнком. Їх називали димки, або мальованки.
На Львівщині спідницю із саморобної тканини у вертикальну яскраву смужку з рясними дрібними зборами називали шорц. На Волині та Поліссі такі спідниці робили з білого полотна у п'ять-шість полотнищ, закладали в дрібні збори і по низу прикрашали орнаментом червоного кольору.
Літник
Мальованка
Шорц
Волинська
Фартух
Кабат
Шарафан
Мал. 11. Різновиди українських спідниць
Білу спідницю бойків називали фартух. Її декорували вишивкою, що нагадувала полтавське вирізування. Гофровану спідницю лемків — кабат — шилиз яскравої вибійчастої тканини.
На півночі Київщини й Чернігівщини була поширена спідниця до нагрудника з тканини вишневих, фіолетових, жовто-коричневих кольорів. На нинішній Кіровоградщині цей тип одягу називали шарафаном.
Чоловічий поясний одяг
Чоловічі широкі шаровари близькі за формою до турецьких (мал.12, а). Вони були поширені у Східній та Центральній Україні до кінця XIX століття, поки на зміну їм не прийшли штани міського крою. Шили штани з грубого саморобного полотна білого кольору, іноді з вибійчастим малюнком у вигляді вузьких поздовжніх синіх або чорних смуг. Зимові штани робили з неваляної білої вовняної тканини. Вузькі штани, що обтягували ногу, побутували переважно в Закарпатті та інших західних регіонах (мал. 12, б).
Мал. 12. Типи крою штанів: а — шаровари; б — штани горян
Нагрудний одяг
Українській нагрудний одяг був дуже різноманітний: із хутра або тканини, короткий або дуже довгий, легкий або утеплений, прямоспинний або під стан. Його вдягали на сорочку.
Найпоширенішим видом безрукавного нагрудного одягу Середньої Наддніпрянщини була видовжена, розширена донизу керсетка. Особливістю цього виду одягу є два-три клини трапецієвидної форми, які вставляли в бокові шви та в розріз центральної лінії спинки у вигляді бантових склад (усів). Із часом кількість клинів і швів на спинці збільшилася аж до 17 (мал. 13, г).
Нагрудний одяг з рукавами представлений куртками, вбранням піджачного типу та різноманітними кофтами із ситцю або сатину з вибійчастим малюнком чи без нього.
На Тернопільщині поверх сорочки вдягали кептарі, кожушки — вкорочені хутряні безрукавки, декоровані вишивкою та аплікацією (мал. 13, а). Чоловічий плечовий одяг — це каптан, або жупан, юпка, черкеска. Його перевагою було те, що рукава не сковували рухів завдяки квадратній проймі (мал. 13, б).
Матеріали, з яких виготовляли одяг: вовняні, лляні, полотняні тканини домашнього виробництва, сукно. Пізніше з'явилися тканини фабричного виготовлення: перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, шовк тощо.
Окрім тканин для виготовлення одягу широко використовували хутро та шкіру. Зимовий одяг зазвичай шили зі шкіри й хутра овець. Із волової, конячої, козячої, свинячої шкіри виготовляли постоли, чоботи, черевики. Улітку носили взуття з лика, соломи, стебла конопель та очерету.
Мал.13 . Види нагрудного одягу: а — кептар (кожушок); б — жупан
Аксесуари та прикраси в українському етнічному стилі
Аксесуари та прикраси були неодмінним атрибутом національного костюма, оскільки відображали особливості художньо-естетичних смаків народу.
Аксесуари
Пояс був і необхідним елементом одягу, і своєрідним талісманом, і прикрасою. За допомогою пояса закріплювали поясний та охоплювали розпашний верхній одяг для утеплення. Пояс захищав та стягував м'язи живота під час тяжкої фізичної праці. На поясі часто зберігали різні дрібні предмети повсякденного вжитку.
Пояси виготовляли з вовняної, лляної, конопляної тканини, шкіри. Вони були вузькими або широкими (мал.14). Вузькі пояси називали крайками (окрайками, попружками). Їхня ширина дорівнювала 3-15 см, а довжина — до 3 м. Широкі пояси були завширшки до 30 см.
Пояси істотно впливали на силует усього костюма. Різні способи пов'язування, підтикання поясів надавали вбранню різних композиційних акцентів.
Мал. 14. Види поясів та способи їх зав'язування
Для жіночого й дівочого костюма характерним було спускання кінців пояса ззаду або спереду, а для чоловічого — з боків. На Черкащині пояс часто пов'язували поверх керсетки, утворюючи спереду великий бант.
Головні убори
В українському народному костюмі особливе місце посідають головні убори. Найпоширенішою жіночою зачіскою були коси: одна чи дві, що вільно спадали на спину або закладалися вінком навколо голови. У коси вплітали кісники у вигляді вузенької яскравої стрічки, шнурка, стьожки.
У чоловіків популярною була зачіска «під макітру».
Усі жіночі (дівочі) головні убори можна поділити на основні типи: рушникові, очіпки, шапки та вінкоподібні начільні головні убори.
Під час виготовлення вінків використовували різноманітні матеріали: стрічки, плетені шнури, шовкову тканину, пір'я птахів, штучні та живі квіти. Форми й техніки виготовлення вінків були різними: від тоненької стрічки до високих, складних за конструкцією вінків.
Вінки-шнури були тоненькими яскравими стрічками (мал.15), які пов'язували навколо голови й закріплювали ззаду. За таку стрічку, наприклад на Чернігівщині, з обох боків голови затикали штучні або живі квіти. За допомогою різнокольорових стрічок (бинд) прикрашали весь убір, прикріплюючи їх у великій кількості до стрічки або до вінка на потилиці (мал.16).
Мал. 15. Вінки-шнури
Мал. 16. Прикрашання вінка стрічками (биндами)
Мал. 17. Площинні вінкоподібні головні убори
Мал. 18. Традиції пов'язування рушникових головних уборів
Площинне вінкоподібне вбрання голови в різних регіонах України виконували з різного матеріалу та за різними конструкціями (мал.17). Такий тип головного убору робили на твердій (іноді картонній) основі.
Намітка покривала жіночу голову в ознаку того, що жінка заміжня. Цей вид рушникових уборів виготовляли з тонкого полотна, а довжина деяких наміток сягала 4 метрів (мал.18). Зображення жінок у таких головних уборах є на фресках собору Софії Київської.
До головних уборів належали хустки, серед яких особливо цінували шовкові та вовняні. Вони були невід'ємним атрибутом народного весільного обряду.
Серед чоловічих головних уборів в Україні були поширені шапки, капелюхи, брилі, крисані (мал.19).
Мал. 19. Чоловічі головні убори: а — бриль; б — крисаня
Прикраси
Одяг неодмінно доповнювали прикрасами: нагрудними, на пальці, у вуха. Особливо цінували багаті намиста, які виготовляли зі справжніх коралів і носили в багато низок різної довжини. Полюбляли також намиста з бурштину. У західних регіонах поширеними були бісерні оздоби, наприклад нашийні стрічкові ґердани та площинні силянки, скляні намиста. Вагомим доповненням були святкові дукачі, які носили разом з намистом.
Коралове намисто
Срібні дукачі
Бурштинове намисто
Дукач із бантом
Баламути
Скляне намисто
Ґердан
Бісерні силянки
Класифікація виробів в українському етнічному стилі може стати предметом великої цікавої дослідницької роботи (мал.20).
Види українських етнічних виробів
Мал.20. Орієнтовна класифікація українських етнічних виробів
ЦЕ ЦІКАВО
За часів козацтва пройти на Запорізьку Січ можна було тільки з «дизайнерським» паролем — індивідуальною дерев’яною ложкою, виготовленою довіреним майстром.
III. Закріплення матеріалу
1. Назвіть ознаки українського народного костюма.
2. Які особливості українського етнодизайну?
3. Які матеріали використовуються в українському етнодизайні?
IV. Домашнє завдання.
Творча робота.
1. Добери цікаві ілюстрації (3-4 штуки) за мотивами українських народних казок або творів українських письменників чи поетів, в яких присутній український етничний стиль.
2. Обереги – наші прадавні символи-захисники, знаки віри у вище заступництво. Вишитий рушник, сорочка, писанка, лялька, віночок, калина, верба, лелека – без них важко уявити нашу Україну. 5 головних українських оберегів, які захищали від усіх бід: Ляльки-обереги та мотанки, Писанка, Рослини, Рушник, Вишиванка. Знайдіть цікавий матеріал про оберіг( на власний вибір).
З двох робіт вибираєте по бажанню одну. Робота оцінюється в 12 балів.
Коментарі
Дописати коментар