10 клас 08.11.2023 Захист дітей та жінок в МГП. Запобігання порушення норм МГП.

 

10 клас 08.11.2023  Захист України

ТЕМА: Захист дітей та жінок в МГП. Запобігання порушення норм МГП.

I.Актуалізація опорних знань. Вступна бесіда.

    Реалії сучасного міжнародного життя такі, що постійно то в одному регіоні, то в іншому, а то й у декількох одночасно відбуваються збройні конфлікти. Міжнародне право не могло стояти осторонь від того, щоб не гуманізувати правила ведення збройних конфліктів. Тому воно містить комплекс принципів і норм, які спрямовані на регулювання поведінки держав та інших суб'єктів міжнародного права під час збройних конфліктів з метою гуманізації даних правил та якнайшвидшого припинення конфліктів. 

II.Вивчення нового матеріалу.

Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи до них про захист жертв війни.

    Для утримання в міжнародних відносинах одних держав від насилля проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності інших держав ухвалено чотири Женевські конвенції (1949) про захист жертв війни: «Про поліпшення становища поранених і хворих у діючих арміях» (Конвенція І), «Про поліпшення становища поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу озброєних сил на морі» (Конвенція II), «Про поводження з військовополоненими» (Конвенція III), «Про захист цивільного населення під час війни» (Конвенція IV) і Додаткові Протоколи до них.                            

   Протокол І стосувався захисту жертв міжнародних озброєних конфліктів. Протокол II — захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру. У 2005 р. було ухвалено Протокол III — «Про введення додаткової розпізнавальної емблеми», який визначає додаткову розпізнавальну емблему Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Від імені України його підписали в Берні (Швейцарія) у 2006р.                                                                              Додаткова емблема Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця має вигляд червоної рамки-квадрата на білому тлі, що стоїть на одній зі своїх вершин, — «червоний кристал». Цю емблему визнають поряд із розпізнавальними емблемами Женевських конвенцій та з тими самими цілями. Отже, усі ці розпізнавальні емблеми набули однакового статусу (іл.1).

 

        Іл.1. Розпізнавальні емблеми міжнародного гуманітарного Руху Червоного                                                       Хреста і Червоного Півмісяця:                                                    а — червоний хрест; б — червоний півмісяць; в — червоний кристал

До жертв будь-якого збройного конфлікту (війни)    належать:

• військовополонені чи інші особи, воля яких обмежена через збройний конфлікт;
• поранені та хворі;
• особи, які зазнали корабельної аварії (аварії літального апарата);
• безвісно відсутні особи, а також загиблі (померлі);
• цивільні, що перебувають у районі воєнних дій і на окупованій території.

    Під захистом жертв війни розуміють забезпечення сторонами конфлікту міжнародно-правового захисту для вказаних вище категорій осіб і надання їм такого статусу, який гарантує гуманне поводження й унеможливлює насильство, знущання, глум тощо.   

Запобігання порушення норм МГП. 

    Військовополонені — це комбатанти, які опинились у полоні під час міжнародного збройного конфлікту, незалежно від їхнього стану — здорові, хворі або поранені. Поняття «поранені» і «хворі» стосуються як комбатантів, так і некомбатантів.

Крім того, до військовополонених належать захоплені супротивником:                   

а) особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять до складу збройних сил;                                                                                                            б) особовий склад збройних сил, що підпорядковується уряду, не визнаному державою, яка тримає в полоні;
 в) воєнні кореспонденти, постачальники, інші особи, які супроводжують збройні сили;
г) члени екіпажу торгового флоту та цивільної авіації;партизани;
ґ) населення неокупованої території, що взялося за зброю і ще не долучилося до регулярних військ, якщо воно відкрито носить зброю і дотримує законів і звичаїв війни.

Стосовно осіб, зазначених вище, МГП забороняє:

 • зазіхати на життя і фізичну недоторканість;
• брати в заручники;
• зазіхати на людську гідність;  
• без судового рішення засуджувати і застосовувати покарання.

    Усім пораненим, хворим і особам, що зазнали аварії корабля (літального апарата), незалежно від того, до якої сторони вони належать, у максимально можливій формі та в найкоротші терміни надають медичну допомогу й догляд. Поранених (хворих) армійців, які потрапили під владу ворога, вважають військовополоненими; до них мають застосовувати режим військового полону. Військовополонені перебувають у владі ворожої держави, а не окремих осіб або військових частин.                                                      Військовий полон — не покарання і не помста, це — тимчасове обмеження можливості брати участь у бойових діях.

    Держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Військовополонені не можуть бути піддані каліченню, науковим і медичним дослідам. До них не можна застосовувати репресії. Військовополонені мають бути захищені від насильства і залякування, потрібно забезпечити повагу як особистості, так і честі.  Кожний військовополонений під час допиту зобов’язаний повідомити своє прізвище, ім'я, звання, дату народження й особистий номер або іншу рівноцінну інформацію. Щойно припинені військові дії, військовополонені мають бути звільнені, якщо вони не підлягають кримінальній відповідальності за військові злочини.

Суб'єктом поганого поводження з військовополоненими може бути будь-який військовослужбовець, а при недбалому виконанні обов'язків щодо хворих і поранених — особи, на яких покладено їх лікування. Покарання за злочин: за ст. 434 Карного кодексу (КК) України — позбавлення волі на строк до трьох років. Такими, що зазнали корабельної аварії або аварії літального апарата, вважають цивільних осіб і військовослужбовців зі складу збройних сил на морі, що зазнали аварії на морі або в інших водах у результаті нещасного випадку з їх судном або літальним апаратом, і які в цій ситуації не чинять ворожих дій проти воюючої сторони. Ці особи підлягають заступництву й захисту та мають право на гуманне поводження, їм мають надати медичну допомогу в максимально можливому обсязі й щонайшвидше. 

Особа, безвісно відсутня – людина, що зникла під час ведення воєнних дій і місцезнаходження якої невідоме.

Загиблі (померлі) – особи, які загинули з причин, пов’язаних із веденням воєнних дій. Останки таких осіб, у тому числі й тих, хто не є громадянами країни, у якій вони загинули, потрібно поважати. Місця поховань таких осіб утримують й позначають так, щоб їх завжди можна було розшукати. Організація своєчасного виносу з поля бою та поховання загиблих і померлих військовослужбовців є одним із обов’язків командирів. 

Стосовно цивільних осіб заборонено:

 а) чинити будь-які акти насильства, залякування або образи;             б) уживати примусових заходів фізичного чи морального порядку, зокрема для одержання відомостей;                                                    в) застосовувати катування, тілесні покарання, проводити медичні досліди тощо;                                                                                  г) застосовувати колективні покарання;                                             ґ) захоплювати заручників;                                                                 д) депортувати цивільне населення з окупованої території.

Об`єкти, які перебувають під захистом МГП

    Напад заборонено на медичні формування; санітарно-транспортні засоби; культурні цінності; цивільні, особливо небезпечні об’єкти й об’єкти цивільної оборони; санітарні зони та демілітаризовані зони.  Розташування медичних підрозділів, частин і закладів повинно гарантувати їх безпеку в разі загрози нападу на військові об’єкти, а медичний персонал має бути забезпечений розпізнавальними емблемами та знаками. Розпізнавання об’єктів і персоналу медичного, духовного, цивільної оборони, особливо небезпечних об’єктів та культурних цінностей здійснюють, використовуючи розпізнавальні емблеми (знаки), а для медичних формувань та санітарно-транспортних засобів ще й чинні розпізнавальні сигнали.                           Усі медичні формування та персонал, які мають емблеми Червоного Хреста, Півмісяця та Кристала як захисний знак, зобов’язані наносити ці емблеми на прапорі, будівлі, установи і майно рухомих медичних формувань, на нарукавні пов’язки, одяг і головні убори медичного персоналу. 

     Емблему Червоного Хреста використовує медична служба ЗСУ під час збройних конфліктів для позначення власного медичного персоналу, медичних формувань і санітарно-транспортних засобів на суші, морі та в повітрі.        

     Медичний персонал зобов’язаний, крім нарукавних пов’язок з емблемою Червоного Хреста, мати посвідчення з емблеми Червоного Хреста і з фото, що зроблені відповідно до вимог, які наведені в Додатковому протоколі І до Женевських Конвенцій. Ці пов’язки та посвідчення видає у встановленому порядку МО України. Персонал духовний, цивільної оборони та той, що призначений для охорони культурних цінностей, повинен мати посвідчення особи, що підтверджує їхній статус.

     Світловий сигнал подають у вигляді спалахів блакитного кольору (частота від 60 до 100 спалахів / хв) і використовують для розпізнавання санітарних літальних апаратів, наземних санітарно-транспортних засобів і санітарних суден.   

 Радіосигнал – це радіотелефонне або радіотелеграфне повідомлення. Використання сигналу пріоритету (терміновості) дозволено винятково медичним формуванням і санітарно-транспортним засобам.

 Електронне розпізнавання санітарного літального апарата і спостереження за його курсом забезпечене застосуванням системи повторного радіолокаційного розпізнавання. За згодою сторін, які перебувають у збройному конфлікті, електронне розпізнавання діє для наземних санітарно-транспортних засобів і санітарних суден.

Особливо небезпечні об’єкти – обладнання чи споруди, що містять небезпечні сили: АЕС. Греблі, дамби, руйнація яких може призвести до трати контролю над руйнівними факторами і спричинити великі втрати серед цивільного населення. (іл.2)

 Об’єкти цивільної оборони — це сховища, які призначено для захисту населення (бомбосховища, протирадіаційні укриття, пункти управління тощо). Цивільними об’єктами вважають усі об’єкти, що не є військовими. У разі сумнівів щодо використання цивільного об’єкта у воєнних цілях його вважають цивільним.

Санітарні зони (місцевості) створюють для захисту хворих і поранених, а також персоналу, на який покладена організація таких зон, управління ними і догляд за особами, що там перебувають.  

Демілітаризовані зони – це зони, з яких за згодою обох сторін, що перебувають у збройному конфлікті, виведені всі комбатанти та мобільні бойові засоби.

МГП спрямоване і на захист культурних цінностей.

Захист дітей та жінок в МГП.

    Основою міжнародного захисту прав дітей та жінок у період збройних конфліктів є Женевські конвенції 1949 року і Додаткові протоколи до них 1977 року. Жінки та діти мають відчувати повагу. МГП передбачає їх захист від зґвалтування, примусу до проституції та будь-яких інших непристойних зазіхань.

    Норми МГП загалом спрямовані на пом’якшення страждань цивільного населення. Діти до 15 років, осиротілі або розлучені зі своїми сім’ями, не мають бути покинуті. За всіх обставин треба забезпечити їх утримання та виховання.

   Питання міжнародного захисту прав жінок і дітей в умовах збройних конфліктів є дуже актуальними і потребують розробки спеціальної конвенції тому, що під час таких дій найбільша кількість жертв серед мирного населення припадає саме на ці категорії.

       Виокремлюють два основних напрями міжнародно-правового захисту жінок в умовах війни:

 а) як частини цивільного населення;                                                   б) як жінок-учасниць військових дій. 

Перший напрям залежно від періоду початку й вирішення збройного конфлікту можливо диференціювати на:   

  а) захист жінок від поганого поводження з ними стороною в конфлікті, у владі якої вони опинилися;                                               б) захист жінок від наслідків військових дій. 

У другому напрямі виокремлюють: 

  а) дотримання статусу жінок-комбатантів;                                          б) поводження з жінками-комбатантами як з військовополоненими.  

Захист дітей МГП передбачає особливу повагу.

У дітей має бути право на:

• отримання освіти;
• возз’єднання сімей, які були розлучені під час збройного конфлікту;     
• неучасть у воєнних діях до вісімнадцяти років;                          особливий захист до вісімнадцяти років навіть у разі, коли вони брали участь в бойових діях і потрапили в полон;              
• евакуацію з району воєнних дій (за необхідності й за узгодженням з батьками чи з особами, які їх заміняють).

    Сторони, що перебувають у конфлікті, уживають усіх практично можливих заходів для того щоб діти, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у військових діях. Зокрема, сторони утримуються від вербування їх у збройні сили. Якщо ж такі діти попри все беруть участь у у військових діях і потрапляють під владу супротивної сторони, вони мають особливий захист, незалежно є вони військовополоненими чи ні.

III. Питання для закріплення:

1.  У яких міжнародних правових документах відображений захист жертв війни та цивільних об’єктів? 

2. Охарактеризуйте розпізнавальні емблеми Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця та назвіть документ, який регламентує їх використання. 

3. Як здійснюють розпізнавання об’єктів, що перебувають під захистом МГП? 

4. Які положення мають виключити помсту військовополоненим? 

5. Що заборонено МГП стосовно цивільних осіб? 

6. Що має налагодити на захопленій території окупаційна влада? 

7.Яку емблему використовує медична служба ЗСУ під час збройних конфліктів та що повинен мати при собі її медичний персонал?

IV. Домашнє завдання

Опрацювати теоретичний матеріал. Усно відповісти на запитання.

                          МИРУ ТА ПЕРЕМОГИ НАШІЙ КРАЇНІ