11 клас 23.10.2024 Захист України Стилі управління у військовому колективі.
11 клас 23.10.2024 Захист України
ТЕМА: Стилі управління у військовому колективі. Управління громадською думкою
військового колективу
I. Вивчення нового матеріалу
Стилі управління у військовому колективі.
Управління
— діяльність командирів, начальників, штабів, фахівців з виховної роботи, служб
та інших органів управління з підтримки боєготовності і боєздатності
підрозділів, підготовки і ведення бойових дій, забезпечення і контролю
виконання завдань, що поставлені. Для соціально-психологічного клімату колективу
велике значення мають особливості стилю управління керівника.
Стиль управління —
це стійка сукупність прийомів і методів, що застосовує керівник під час
виконання функцій управління та відповідних особливостей ставлення людей до
його дій.
Мал.1Функції управління
У стилі
виявляються індивідуальні особливості керівника, але він залежить і від впливу
старших начальників. Визначення стилю керівництва здійснюють за основними
функціями управління (іл.1).
Головні
риси стилю управління керівника військовими організаціями, взаємовідносинами
між начальниками та підлеглими визначені військовими
статутами.
Стиль управління офіцера — це
характерні риси, поведінка, прийоми, дії, що використовує командир під час
керівництва.
Крім того,
під стилем розуміють манеру та спосіб поведінки командира у процесі підготовки
й реалізації управлінських рішень. Це сукупність характерних для командира
прийомів і засобів вирішення завдань управління, тобто система методів
управління.
Стиль управління — явище суто
індивідуальне, тому що він визначається притаманними конкретній особистості
рисами та відображає специфіку роботи з підлеглими й технологію прийняття
рішення саме цією особою.
У стилі керівництва знаходить своє відображення внутрішня
культура офіцера. Саме стиль його роботи справляє суттєвий вплив на
психологічний клімат військового колективу. Стиль настільки пов'язаний з
особистістю керівника, що іноді його називають почерком управлінської
діяльності. Практично не існує командирів з тотожним стилем управління.
Існують
граничні стилі управління, яких чітко не дотримується жоден командир, а в
практичній діяльності обирає середні стилі управління залежно від ситуації.
Найпоширенішими
є три основні стилі управління:
1.
Авторитарний (диктаторський).
2.
Демократичний (консультативний).
3.
Ліберальний, або стиль, що потурає.
Авторитарний
(диктаторський) стиль управління.
Типовим для авторитарного стилю управління є використання
чистого адміністрування постійно. Командир безпосередньо втручається в
більшість питань, самостійно їх вирішує, дає розпорядження й запитує необхідну
інформацію, від підлеглих вимагає виконання завдань відповідно до своїх
вказівок. Особистість і погляди підлеглих, зазвичай, залишаються без уваги, а
іноді й придушуються.
Авторитарний
командир не допускає активної участі підлеглих у прийнятті рішень. Думку
підлеглих командир бере до уваги тоді, коли підлеглим вдається його переконати.
Така поведінка нівелює позитивні стимули в роботі, не відповідає прагненням
підлеглих. Військовий колектив у підпорядкуванні такого командира внутрішньо
нестійкий. Якість роботи такого підрозділу повністю залежить від здібностей
командира, оскільки на здібності підлеглих у підрозділі не зважають і їх не
використовують. У такому колективі існує загроза виникнення конфліктів між
деякими підлеглими через кар'єристичні прагнення, реалізація яких залежить
передусім від командира.
Мал.2 Місце
командира-автократа у колективі
Мал. 3.
Місце командира-демократа у колективі
Для
командира-автократа характерні догматизм і стереотипність мислення. Усе нове
сприймається ним з обережністю або взагалі не сприймається тому, що в
управлінській роботі він практично користується тими самими методиками, тобто
вся влада зосереджена в його руках. Навіть розміщення підлеглих у процесі
проведення нарад підпорядковане його ідеології — усі постійно мають бути на
очах (іл.2).
Ліберальний стиль
управління.
Типовим
для ліберального (потурального) командира є низька міра прояву влади й
особистого впливу на підлеглих. Такий командир практично не втручається в
діяльність колективу, а підлеглим надана повна самостійність, можливість
індивідуальної й колективної творчості. Він вважає підлеглих рівними партнерами
в процесі підготовки рішень. У колективі панує високий рівень довіри командира
до своїх підлеглих, які, у свою чергу, не виказують належної поваги до
командира. Останній не демонструє своєї влади під час підготовки рішень. Більш
того, він приймає рішення, запропоноване групою підлеглих, навіть якщо воно не
збігається з його власним. У низці випадків це є результатом фахової слабкості
командира.
Демократичний стиль
управління.
Цей стиль посідає проміжне місце між
авторитарним і ліберальним типами, із яких перший відрізняється недостатньою, а
другий — надмірною самостійністю підлеглих. Демократичний командир зберігає за
собою належні права, але водночас враховує думку своїх підлеглих і забезпечує
їхню участь у прийнятті рішень. Командир-демократ прагне якнайбільше питань
вирішувати колективно, систематично інформувати про стан справ, спокійно реагує
на критику. Кращим способом для цього є не тільки індивідуальна взаємодія, а й
взаємодія колективна, діяльність усієї групи в цілому.
Найраціональнішою
формою колективної взаємодії в демократичній групі є нарада, на якій вирішують
найважливіші питання, що стосуються членів цієї групи. Командир під час
проведення нарад перебуває зазвичай усередині групи. Це сприяє обговоренню
проблем (іл. 3). Учасники наради мають можливість висловити свою думку. Її
враховують, приймаючи рішення. Демократичний стиль передбачає дорадчий характер
прийняття рішень, оскільки кожному надається можливість для альтернативних
пропозицій. Проте остаточне рішення приймає командир, причому одноосібно й
цілком бере на себе відповідальність за нього.
Демократичний стиль
не завжди є найбільш продуктивним. Працівники таких професій, як пожежники,
поліцейські, віддавали перевагу й були задоволені роботою з авторитарним
керівником.
Кожен
із трьох стилів управління в чистому вигляді трапляється дуже рідко. Гнучкість
командира й полягає в тому, щоб використовувати переваги кожного стилю та
застосовувати той чи інший залежно від ситуації.
Управління
соціально-психологічним кліматом колективу.
Стан
колективу, що характеризується рівнем соціального сприйняття і мірою
задоволеності його членів різними сторонами спілкування і взаємодії, прийнято
називати соціально-психологічним кліматом.
Соціально-психологічний
клімат має таку особливість, як неадекватність індивідуальних і групових
психічних станів. Істотний вплив на цей клімат мають управлінська діяльність
командира, стиль керівництва, його особистісні якості. Найбільш сприятливий
клімат установлюється тоді, коли методи керування позитивно сприймаються
колективом. Якщо вимогливість керівника викликає групову незадоволеність через
недисциплінованість окремих військовослужбовців, процвітання кругової поруки,
то такий тип соціально-психологічного клімату називається відстаючим. Буває, що
керування не встигає за розвитком колективу й особовий склад висуває підвищені
вимоги до самого керівника, який не спроможний забезпечити статутний порядок і
дисципліну. У цьому випадку визначають клімат як перспективний. За поганого
керівництва і повної задоволеності таким станом з боку підлеглих
соціально-психологічний клімат характеризується як незрілий, дуже
несприятливий.
Найважливішими
завданнями з керування соціально-психологічним кліматом є вивчення
взаємовідносин, колективної думки, настрою, а також традицій колективу. Стиль
управління має бути динамічним і гнучким, що забезпечує розвиток елементів
структури колективу: колективної думки і настрою, дисципліни і традицій,
взаємин, згуртованості.
II. Питання для закріплення
- 1. Розкрийте сутність і
зміст управлінської діяльності офіцера.
- 2. Що є об’єктом
управлінської діяльності офіцера?
- 3. Що таке стиль
управлінської діяльності?
- 4. Як особливості стилю
управління впливають на соціально-психологічний клімат колективу?
БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ!
Коментарі
Дописати коментар